Четвер, 28.03.2024, 12:28 | |||
Україна Неймовірна | |||
|
Немирівське скіфське городищеhttp://www.myvin.com.ua/ua/town/places/sights/15.html Головною та
унікальною перлиною цього краю є Немирівське городище або так звані «Великі
Вали», розташоване на лівому березі Південного Бугу за Ось уже більш як
чотири тисячоліття ті вали мовчазним тулубом лежать розпростертими по периметру
на Ця потужна
замкнена огорожа розташована на обох берегах р. Мирки, яка ділить її на дві
нерівних частини: більшу північну, висотну, яка займає 2/3 площі городища і
меншу південну, пологу і болотисту. Ширина розривів валів становить від 10 до На найвищому
місці поміж валами (висотна північна частина городища) розташувалось
поселення-городище так зване «замчисько». Довжина його з півночі на південь
становить біля В1862 році землі, на яких розкинулось городище перейшли у спадок до графа Григорія Строганова. Земля тільки частково була його власністю, багато наділів належало місцевим селянам. Розуміючи, що городище – це не лише віковічна пам’ятка історії, а й джерело збагачення, Строганов відселив місцевих жителів до сіл Сажки та Озеро, де для кожного будував садибу і, забираючи 300 сажнів землі, наділяв в межах 800. Таким чином Строганов залишився єдиним господарем городища. Що ж спонукало графа Строганова до таких ось дій? А те, що серед мешканців Немирова та навколишніх сіл поповзли чутки, що на городищі схована велетенська скриня із золотом. Ось саме ця чутка і заставила жадібного до багатства графа привласнити городище. Ця чутка покликала на городище й тисячі інших шукачів скарбів, які почали проводити варварські розкопки у пошуках скарбу. Але золота так ніхто і не знайшов, знаходились інші речі, які не цікавили горе-археологів. Ці речі просто варварськи знищувались. Ці розкопки тривали аж до 1908 року, поки їх не провідала донька Григорія Строганова Марія Григорівна Щербатова, яку вразили розміри викопних кісток. Розуміючи історичну цінність старого поселення у Валах та викопних знахідок, княгиня заборонила усі подальші розкопки і наказала усі викопні скарби перенести до своєї садиби. А щоб не руйнувалась ця археологічна пам’ятка і щоб повністю позбутися від посягань горе-шукачів скарбів вона повністю викупила усі наділи селян в районі Валів та надала їм орні землі біля с.Озеро. І на відміну від свого батька графа Строганова, юридично оформила спадковість на ці землі. Натомість викликала з Кам’янця-Подільського спеціаліста зі старожитностей. Перша наукова експедиція під керівництвом професора С.С.Гамченка побувала у Немирівських валах 1909 року. Вслід за нею в 1910 році експедиція під керівництвом професора А.А.Спіцина. Так, у 1909 році
на одному із трьох масивів, на яких розташоване «замчисько» С.С.Гамченко
відкрив залишки трипільського поселення. Тут же він зафіксував виходи 20
площадок і відзначив, що забудова замчиська велась планомірно: 7 рядів жител
поперек довгої осі городища і причому житла розташовані в «шаховому» порядку.
Вони, як правило, мали однакові розміри: Між житлами, окрім сили-силенної зернових ям, виявлено великий насип із попелу, так званий «зольник», у якому знайдено багато уламків глиняного посуду, побутові і господарські речі (бронзові прикраси, вироби із кістки та каменя, приладдя для ткацтва тощо). На думку вчених це було загальне місце для збору сміття. Результати своїх робіт С.С.Гамченко частково опублікував у працях «Спостереження над даними дослідів трипільської культури 1909-1913рр» (Трипільська культура на Україні. К.1926 р.,с.31-42); «Археологічні дослідження 1909 року на Поділлі по Трипільській культурі» (НБ ІМК РАН – Фонд № 2703 та «Спостереження над даними досліджень першоджерел Трипільської культури в 1909-1913 рр.» (НА ІА НАНУ – Фонд № 38, с.1-31). Проте більша частина інформації так і залишилась в рукописах. Передчасна драматична смерть у 1920 році Марії Щербатової призупинила наукове вивчення валів. Поновилось воно аж у 1941 році під керівництвом А.П.Смірнова та, на жаль, було перерване війною. Уже після війни у 1946 році до Немирова з самого Державного Ермітажу прибула Південно-Подільська археологічна експедиція на чолі з М.І.Артамоновим. Протягом одного літа члени експедиції накопали велику розмаїту кількість експонатів (понад 2 тис. екземплярів), які пізніше були поміщені до Ермітажу, де зайняли два зали під восьмим і дев’ятим номерами. Лише незначна колекція із розкопок зберігається в Інституті археології НАН України в Києві. На теренах навіть такої величезної держави, якою був Радянський Союз, Немирівське городище виявилось одним із найбільших і найбагатших. Але тут, правда, є ще одна і чи не найголовніша причина такої поваги до Немирова. На початку минулого століття Марія Григорівна Щербатова, яка була дуже доброю до свого народу і вміла цінувати його таланти, послала на навчання в Академію мистецтв до Петербурга сільського хлопчину з Великої Бушинки на прізвище Дець – (Тимофій чи Тихон). У нього виявився особливий хист до малярства, хоча в районі ніде ніщо з його творчості не збереглось. Він, кажуть, розписував церкви, приїжджаючи влітку до родичів. Цей хлопець, звичайно, знав за городище, а то може й бував неодноразово на них, і не раз , можливо, розповідав про них тим, хто трудився поруч. Ймовірно, що його слова й дійшли до відповідних інстанцій, згідно чого і була споряджена археологічна експедиція у Вали. Тим більш, коли до цього додати ще й і той факт, що Т.Дець був видатним спеціалістом, так як обіймав посаду головного реставратора Ермітажу, а на такі посади випадкових людей не поставлять. На превеликий жаль, наш земляк прожив недовго, він розділив трагічну долю тисяч ленінградців, померши з голоду під час блокади міста. Проте експедиція Артемонова та два Немирівських зали в Ермітажі – це пам’ять вдячних колег нашому землякові. На виставці в Ермітажі представлені численні предмети розкопок городища. Є там бронзові і кістяні наконечники стріл, голки, катушки та кінська збруя, виконані в характерному для скіфського мистецтва звіриному стилі (зображення фігур коней, худоби, звірів, плазунів та птахів). Зустрічається й просте сільськогосподарське та побутове знаряддя. Та особливо визначним є посуд із лощеною чорною поверхнею, прикрашений капелюрами, що відповідає вжиткам чорноліської культури. Крім виробів місцевих майстрів, тут знайдено і привізний посуд, який вироблявся в ХІІ-ІХ ст. до н.е. майстрами з островів Східного Середземномор’я – Родоса і Самоса. Елінські купці привозили його місцевому населенню в обмін на пшеницю та хутро. | ||
Copyright MyCorp © 2024 |