Україна Неймовірна - Мошни
Понеділок, 05.12.2016, 00:19

Україна Неймовірна

Меню сайту









Форма входу
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

                

Мошни

http://ukraine.kingdom.kiev.ua/region/23/moshny.php

 Вперше Мошни згадуються під 1494 роком у дарчій грамоті великого князя литовського Олександра. З грамоти видно, що Мошни згадуються як вже існуюче село, а його мешканці виконували сторожову службу та ясачну повинність (давали ясу - сигнал про наближення небезпеки).

 Один з переказів твердить, що на крайній горі Мошногір, яка носить назву Шпиль (біля сучасного санаторію "Мошногір’я” ) на місці стародавнього городища була козацька вежа (хвігура), сигнальні вогні якої було видно навіть на лівому березі Дніпра. Татари знищили поселення (вірогідніше всього це трапилось влітку 1482 року під час навали кримських татар Менглі-Гірея).

 В 1494 році литовський князь Олександр своєю грамотою дозволив боярину В.Єршовичу знову заселити його.На початку другої половини XVI ст. Мошни належали В. Домонту. У Домонтів село купив князь черкаський і канівський староста О. Вишневецький. Він спорудив тут замок і костьол.

 В XVI ст. Мошни були приписані до Черкаського староства. Навколо села було багато козацьких слобід і хуторів. Як вказують дослідники, зокрема В.Голубуцький, козацькі слободи та хутори відзначались вищим рівнем добробуту порівняно з убогими селами. Тут розвивалось землеробство і скотарство, а також промисли – рибальство, звіроловство, селітроваріння, поташний промисел, гутна справа. Серед козаків було чимало ремісників, талановитих майстрів. Зокрема, знамениті козацькі швидкохідні човни – чайки, крім Запоріжжя, будували і поблизу Мошен.

 На те, що в Мошнах жили заможні люди наштовхує назва села. Одна з версій говорить, що вона пішла від слова "мошка”, яка кишіла на довколишніх болотах і озерах. Але назва Мошни більше тяжіє до слова "мошна”, що в перекладі з староруської означає гаманець, в більш широкому розумінні – гроші, багатство. Отже, назву Мошни село могло отримати з-за того, що значну кількість його жителів складали заможні люди, яких прозивали мошни, тобто багатії.

 Власник села О.Вишневецький добився від польського короля надання Мошнам в 1592 р. магдебурзького права, яке давало місцевому населенню право на самоврядування, старі феодальні повинності заміняло податками з торгівлі та промислів. В листі – грамоті короля про надання магдебурзького права говорилось "…надаемъ печать местскую, герб ощепъ…” ("ощепъ” староукраїнською мовою означає "спис”) Такий символ якнайкраще відображав значення містечка та основне заняття його мешканців, які несли сторожову службу і боронили край від наїздів завойовників.

 Для задоволення духовних потреб все зростаючого населення на терені Середнього Подніпров’я в XVI – XVII ст. виникає велика кількість православних монастирів . Один із них - Мошногірський Вознесенський монастир. Це був козацький монастир, в якому, як свідчить дослідник Л.Похилевич, "…скитался несчастный сынъ Хмельницкаго Юрiй, сделавшiйся изъ гетмана монахомъ.”

 В кінці XVI - на початку XVII ст. посилилось соціальне, національне та духовне гноблення, наступ на козацькі привілеї населення Середньої Наддніпрянщини. Це викликало протест волелюбного покозаченого населення. Почалися збройні повстання. Активну участь у цій боротьбі брали жителі Мошен. У 1637 році Мошни знову стало центром повстань. 14 жовтня 1637 року полковник війська Запорізького Карпо Скидан своїм універсалом призначає містечко Мошни місцем зосередження повстанців. В містечку відбулася рада отаманів повстанських загонів. В жовтні – листопаді загони повстанців збиралися у Мошнах та довколишніх селах. Сюди ж підійшло з Черкас козацько-селянське військо під проводом гетьмана Павлюка ( Павла Бута).

 "…на Миколин день (6 грудня 1637 р.) стала ся рішуча битва між Мошнами і Россю. Козаки вдарили на поляків, що заложили ся табором коло села Кумейків". Повстанці програли битву, хоча і билися відчайдушно. "Хворих і покалічених мусили кинути в Мошнах; військо польське заставши їх тут, не пожалувало немічних і безборонних, побило їх без милосердя” [12, 291]. Околиця Мошен, де відбулося це побоїще, тепер носить назву "Лютарівка”, нагадуючи про ті криваві події. З 1649 року Мошни стали сотенним містечком Черкаського полку. Тоді в ньому налічувалося 1400 господарств. У Мошнах 1649 та 1650 року Богдан Хмельницький підписав кілька універсалів.

 У другій половині XVII ст. на Мошни не раз наїздили татари (у 1667 році напала Бєлгородська орда і погнала багатьох жителів у полон). Їх палили польська шляхта та магнати (1665 рік), майже дощенту зруйнували турки і татари під час Чигиринських походів (1677-1678 рр.). В 1679 році мешканці села змушені були переселитись на Лівобережжя. За "Вічним миром” 1686 року Мошни потрапило до тієї лінії Придніпров’я, яка мала стояти пусткою і не підлягала заселенню. Однак, всупереч забороні, вони залюднювались знову. Від Вишневецьких містечко перейшло до Радзівілів. За Радзівілів в Мошнах відбудовано костьол та запроваджено унію, продовжувалась політика утисків. У відповідь жителі бралися за зброю, ішли в гайдамацькі загони. Так, в 1750 році один із загонів напав на містечко, а в 1758 – захопив садибу і спалив майно орендарів.

 У XVIII ст. Мошни переходили з рук в руки. Від магнатів Радзівілів до Моравських, а від Моравських до Любомирських. В цей час будувався Мошногірський замок монастиря, дерев’яна церква, костьол. Мошни і його жителі були в гущі цих процесів, що не в останню чергу обумовлювалось їх геостратегічним положенням. Після Коліївщини Любомирські продали Мошни князю Потьомкіну. Після смерті Потьомкіна Мошни перейшли у спадок до його небоги Олександри Браницької. В 1819 році Мошнівський маєток перейшов до графа М.С.Воронцова, як посаг його дружини Єлизавети Ксаверіївни Браницької. За його наказом під керівництвом відставного полковника І.Т.Ягницького було проведено меліоративні роботи, прорито до 60 км сплавних та водостічних каналів, осушено велику площу болота. Воронцов сприяв розвитку різних промислів. В економіці його маєтку чимале місце посідало гуральництво, човно- і пароплавобудування. Саме у Мошнах у 1823 році кріпаки-умільці побудували перший пароплав на Дніпрі. А досвідчений коваль Вернигора встановив на "Пчелке” (так називалось судно) парову машину на 6,5 кінських сил.

 Містечко славилося умільцями. Серед селян було багато мулярів, теслярів, столярів, каменярів, штукатурів. Це їх руками збудовано в Мошнах Преображенську церкву (1840 р. Архітектор Г.І.Торічеллі) (див. нижче). Будівельні бригади з Мошен наймалися в різні міста Росії. Так, на унікальному будівництві алупкінського палацу в Криму у 40-х роках ХІХ ст. ”…рядом с приглашенным из Англии столяром Чарльзом Вильямсом в дворцовой столярной мастерской трудились мошенские крепостные Аким Лапшин, Максим Тесленко. Лепщик-штукатур Роман Фортунов вместе со своими четырьмя односельчанами из Мошен войдет в историю как автор уникального лепного декора Голубой гостиной…”

 Мошнівські майстри створили за наказом М.С.Воронцова в Мошногорах унікальний, найбільший у Європі прекрасний англійський парк зі збереженням природних умов, цілий комплекс оригінальних архітектурних споруд.

 В 1884 р. Мошногородищенський маєток по духовному заповіту С.М.Воронцова (сина М.С.Воронцова) переходить до його племінниці К.А.Балашової. На кінець ХІХ ст. у Мошнах налічується понад 1500 дворів, у яких проживало понад 8 тис. чоловік. Зростає промисловість. У другій половині ХІХ ст. будується гуральня, лісопильний, цегельний, медоварний, воскобійний і 3 маслобійні заводи, просорушка, ковбасня та низка інших невеличких підприємств. Уже 1885 року містечко мало 8 парових двигунів, 9 кузень. До 1900 року Мошни стали значним торговельним й економічним осередком Наддніпрянщини. У 1897 році тут перетворюють місцеве поштове відділення на поштово-телеграфне. Містечко мало 32 крамниці, тут щоденно відбувалися невеличкі торжки, через кожні два тижні (у понеділок) – базари і раз на рік – дводенний ярмарок. Після лютневої революції 3(16) квітня 1917 р. в Мошнах відбувся людний мітинг. І.Т.Супрун, Р.К.Смаглій та інші зірвали з пристава й урядника погони, скинули на землю монумент царя. В 1918 році в селі було встановлено Радянську владу. В роки громадянської війни в Мошнах кілька разів змінювалась влада. Проте не всі мошенці були на стороні Радянської влади. По мірі того, як місцеве населення помічало все більшу різницю між деклараціями Радянської влади та її реальною політикою, частина жителів Мошен та навколишніх сіл від підтримки Радянської влади перейшла на сторону повстанських формувань, що боролись з нею і стояли на позиціях незалежності України.

 У 1923 році Мошни стали центром району, який охоплював 18 сіл. Існував він до 1931 року. 18 серпня 1941 року фашисти окупували Мошни. В дні окупації на околицях Мошен діяли партизанські загони. 4 лютого 1944 року частини 52-ї армії разом з партизанами визволили Мошни. Після окупації в короткий час було відбудовано або відремонтовано господарські приміщення, лікарню, школи. Став до ладу харчокомбінат, відбудовано МТС. Розвивається промисловість. Значно розширився харчокомбінат, відділення "Сільгосптехніки”, філія Черкаської фабрики художнього вишивання ім. Лесі Українки. Значного розвитку зазнали охорона здоров’я, освіта, культура. Збудовано нове приміщення дільничної лікарні, нова школа, будинок культури, універмаг. В 1970 – 90 роках значних успіхів досягло самодіяльне мистецтво, зокрема мошнівський народний хор "Мошногір’я”, народний ансамбль танцю "Рушничок”, хор Преображенської церкви.

 Преображенська церква

 Побудована (1830-1840рр) за проектом архітектора Г.І.Торічелли в стилі романтизму з використанням елементів тюдоровськой готики. Цегельна, базілікального типу, із трансептом і величною баштою дзвіниці над притвором. Розміри будівлі – 44 Х 20 Х 39,9 м.

 До широких боків восьмигранного в плані середнехресття примикають із трьох боків грановані капели. Такі ж капели менших розмірів розташовані з північної і південної сторін нефу. У декоративному оформленні будівлі фантастично переплелися орнаментні готичні форми з мотивами східного мистецтва. Фасади довершені зубцюватими парапетами, капели, середнехресття і вежа-дзвіниця увінчані вигадливими готичними главами, стрункі декоративні фіали з луковими головками відзначають усі кути споруди і ділянки стін між капелами. Перемички віконних і дверних прорізів вирішені у вигляді стрілоподібних багатопластових арок, а в дзвінкому ярусі дзвіниці влаштовані аркові прорізи готичної форми.

 Пам'ятник відноситься до здобутків архітектури романтичного періоду, в який внесені риси епохи еклектизму, що надало фантастичне поєднання стильових особливостей.