Україна Неймовірна - Краногірський монастир
Субота, 10.12.2016, 18:29

Україна Неймовірна

Меню сайту









Форма входу
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

                

Краногірський монастир

Свято-Покровський Красногірський жіночий монастир — один із п'яти найстародавніших в Україні монастирів. Знаходиться на Черкащині, поблизу міста Золотоноша

Заснування

 За переказами, відлюдне життя в Красногір'ї на місці майбутнього монастиря започаткував чернець із Константинополя приблизно наприкінці XVI — на початку XVII ст. Йому у сні явилась Цариця Небесна, повеліла відправитись на Руську землю та вказала місце майбутьнього монастиря в горі біля Золотоноші. Першою обителлю візантійського ченця стала викопана ним самим печера. Невдовзі про монаха стало відомо господарю тієї землі — козаку Івану Шебету-Слюжці, який вирішив перетворити Красну гірку, як називали її місцеві мешканці, в гору Божу — застнувати тут святу обитель. Ця вість невдовзі облетіла навколишні села і до першого поселенця стали приєднуватися бажаючі присвятити своє життя Богу.

 Чоловічий монастир

 Із часом благочестива братія збудувала перший храм із верболозу в честь великомученика Георгія Переможця. Але простояла ця церква недовго. Новий храм вистроїли козаки, який також назвали в честь святого Георгія. В 1680 — 1687 роках був побудований Покровський дерев'яний теплий храм. Нинішній кам'яний Покровський храм був побудований в 1859 році, при ігуменії Анатолії І. Камінний Спасо-Преображенський собор був побудований в 1767 — 1771 роках за проектом відомого українського архітектора Івана Григоровича-Барського за кошти святителя Софронія, єпископа Іркутського

 За переказами, першим ігуменом монастиря був отець Іосиф (Григорович). Монастирський синодик зберіг імена і інших ігуменів: Іоіль, Гавріїл, Рафаїл, Герман, Дамаскін, Досіфей. Останнім настоятелем був архімандрит Іоіль. Красногірський монастир залишався чоловічим до кінця XVIII ст.

 Засновані українським козацтвом монастирі були не лише твердинею віри православної, а й осередками вченості, мудрості та джерелом знань, у тому числі й у військовій сфері. Саме монастирі зберігали й поширювали козацьку військову науку. Виконували козацькі монастирі й ряд інших функцій — кожна така свята обитель була водночас і фортецею, і шпиталем для поранених та хворих, і притулком для старих немічних козаків. Саме тому, поневоливши Україну, російський царат не міг миритися з існуванням козацьких монастирів. Їх закривали, а багато з них із часом перетворили на жіночі — менш небезпечні для московських загарбників. Така ж доля спіткала й Красногірську обитель.

 Жіночий монастир

 В 1786 році, після виходу ряду царських указів про секуляризацію монастирських земель і скорочення числа монахів, Красногірський монастир був виведений за штат. Але вже в 1790 році Указов Святійшого Синоду на його місце було переведено Київський Іоанно-Богословський дівичий монастир. З тих пір обитель існує, як жіноча.

 Першою настоятельницею Красногірського монастиря була ігуменія Макрина (1789 — 1795), потім монастирем керували ігуменії Стефанида, Феодотія, Тавіфа, Варсонофія, Клеопатра, Анатолія І, Анатолія ІІ, Олімпіада, Ангеліна і Нонна. Ігуменія Нонна залишила по собі особливу пам'ять. Дякуючи її високим духовним якостям, роки її настоятельства (1900 — 1917) рахуються часами найбільшого розквіту обителі. За час її керівництва число послушниць виросло до 750-ти. Після її смерті і до його закриття радянською владою монастирем керувала ігуменія Леонілла.

 1922 року більшовики пограбували й закрили Красногірський монастир, вигнавши понад 700 черниць та послушниць. На території обітелі розташувався інвалідний будинок, а всі святині були передані до Черкаського міського музею.

 Відновлення монастиря збіглося з початком війни з нацистською Німеччиною, в листопаді 1941 року. В обителі тоді було близько півтора десятка черниць, які заробляли собі на прожиття тим, що наймалися на важку поденну роботу до селян із Бакаївки та Антипівки. Значне поповнення черниць відбулося на початку 60-х років XX ст., під час чергової хвилі гонінь на церкву. З ліквідованих монастирів сестри сходилися в Красногірський, закривати який влада не стала. Відтоді інокині обителі безперервно звершують тут свій чернечий подвиг.

 Починаючи з 1941 року, монастирем керували ігуменії: Анатолія (1941-1947), Філадельфа (1947-1961), Євфалія (1961-1962), Лідія (1962-1968), Іларі (1969-1989), Августа (1990-1996). З січня 1997 року настоятельницею Красногірського монастиря являється ігуменія Агнія (Міняйло).

 Остаточне відродження монастиря почалося наприкінці перебудови. Нині там постійно мешкає 99 черниць і послушниць, не рахуючи тих, які проходять випробувальний термін перед довічним поселенням в обителі.

 В 2003 році, за клопотанням архієпископа Черкаського і Канівського Софронія та за підтримки мерії Золотоноші, монастирю була повернена земля, що належала йому до 1922 року.